гукання
ГУКА́ННЯ, я, с. Дія за знач. гука́ти 1 і звуки, утворювані цією дією.
— І-гі-гі-і! — почулося знизу в відповідь тонке, верескливе гукання, й незабаром парубки побачили в долині гурток дівчат (Коцюб., І, 1955, 236);
Вітер.. вертав до Васьки його гукання: — Тату-у-у! (Мик., II, 1957, 83).
Словник української мови (СУМ-11)