гілля —
гі́лля́ 1 іменник середнього роду збірне до гілля 2 гілля́ 2 іменник жіночого роду боковий відросток від стовбура дерева
Орфографічний словник української мови
гілля —
I г`ілл`ягілля, с. Збірн. до гілля. II гілл`я-і, ж. Боковий відросток від стовбура дерева або чагарника, який розгалужується на менші відростки – гілки, віти.
Великий тлумачний словник сучасної мови
гілля —
ГІЛЛЯ́, і́, ж., рідко. Боковий відросток від стовбура дерева або чагарнику, який розгалужується на менші відростки – гілки, віти. – Загинув ти, – взяла своє недоля, – Мов одірвалась вітка від гіллі (П. Грабовський).
Словник української мови у 20 томах
гілля —
(аж) гі́лля́ гне́ться. Дуже багато, рясно (про плоди на дереві). — Зав’язуємо шнурки, а самі зоримо спідлоба на абрикоси. Їх ще багато, аж гілля гнеться, і вони сяють у низькому довгому сонячному промінні (Григір Тютюнник).
Фразеологічний словник української мови
гілля —
ГІ́ЛЛЯ́ збірн., ГІЛЛЯ́ЧЧЯ, ГАЛУ́ЗЗЯ, ВІ́ТТЯ, ВІТЬ рідше; ПА́ГІЛЛЯ (тонке). Здоровенний.. дуб розлягся, розширився своїм кострубатим гіллям (М. Коцюбинський); Дерева лежали впоперек дороги, одне на одному, переплітаючись слизьким гілляччям (І.
Словник синонімів української мови
гілля —
ГІ́ЛЛЯ́, гі́лля́, с. Збірн. до гілля́. — Ой, вишеньки-черешеньки, Червонії, спілі, Чого ж бо ви так високо Виросли на гіллі! (Л. Укр., І, 1951, 62); Гілля вишень і бузку звисало просто до кімнати (Смолич, II, 1958, 7); *У порівн.
Словник української мови в 11 томах