дзвоніння —
дзвоні́ння іменник середнього роду
Орфографічний словник української мови
дзвоніння —
1. Биття в дзвін або в дзвони перед початком чи під час богослужіння з метою скликання вірних на богослужіння, сповіщення про особливо важливі моменти богослужіння; дзвін; 2. Звуки, що утворюються внаслідок биття в дзвони; дзвін
Словник церковно-обрядової термінології
дзвоніння —
-я, с. Дія за знач. дзвонити і звуки, утворювані цією дією.
Великий тлумачний словник сучасної мови
дзвоніння —
ДЗВОНІ́ННЯ, я, с. Дія за знач. дзвони́ти і звуки, утворювані цією дією. Церковнеє дзвоніння — На службу то призив (Крим., Вибр., 1965, 229).
Словник української мови в 11 томах