дикунка —
дику́нка іменник жіночого роду, істота
Орфографічний словник української мови
дикунка —
-и. Жін. до дикун 1), 2).
Великий тлумачний словник сучасної мови
дикунка —
дику́нка сховок, криївка (ст)
Лексикон львівський: поважно і на жарт
дикунка —
ДИКУ́НКА, и, ж. Жін. до дику́н 1, 2. Жінка сказала: «Це маленька дикунка..» (Ю. Янов., І, 1954, 45); Часто з жахом відчувала [Настя], яка вона безпорадна дикунка і як не підготовлена до життя (Тулуб, Людолови, І, 1958, 68).
Словник української мови в 11 томах