дикунка

ДИКУ́НКА, и, ж. Жін. до дику́н 1, 2.

Жінка сказала: «Це маленька дикунка..» (Ю. Янов., І, 1954, 45);

Часто з жахом відчувала [Настя], яка вона безпорадна дикунка і як не підготовлена до життя (Тулуб, Людолови, І, 1958, 68).

Значення в інших словниках

1. дикунка — дику́нка іменник жіночого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. дикунка — -и. Жін. до дикун 1), 2).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. дикунка — дику́нка сховок, криївка (ст)  Лексикон львівський: поважно і на жарт
4. дикунка — Дику́нка, -нки, -нці; -ку́нки, -нок  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)