дикунка
ДИКУ́НКА, и, ж. Жін. до дику́н 1, 2.
Жінка сказала: «Це маленька дикунка..» (Ю. Янов., І, 1954, 45);
Часто з жахом відчувала [Настя], яка вона безпорадна дикунка і як не підготовлена до життя (Тулуб, Людолови, І, 1958, 68).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- дикунка — дику́нка іменник жіночого роду, істота Орфографічний словник української мови
- дикунка — -и. Жін. до дикун 1), 2). Великий тлумачний словник сучасної мови
- дикунка — дику́нка сховок, криївка (ст) Лексикон львівський: поважно і на жарт
- дикунка — Дику́нка, -нки, -нці; -ку́нки, -нок Правописний словник Голоскевича (1929 р.)