дикунка
дику́нка
-и.
Жін. до дикун 1), 2).
Джерело:
Великий тлумачний словник сучасної української мови
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- дикунка — дику́нка іменник жіночого роду, істота Орфографічний словник української мови
- дикунка — дику́нка сховок, криївка (ст) Лексикон львівський: поважно і на жарт
- дикунка — Дику́нка, -нки, -нці; -ку́нки, -нок Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- дикунка — ДИКУ́НКА, и, ж. Жін. до дику́н 1, 2. Жінка сказала: «Це маленька дикунка..» (Ю. Янов., І, 1954, 45); Часто з жахом відчувала [Настя], яка вона безпорадна дикунка і як не підготовлена до життя (Тулуб, Людолови, І, 1958, 68). Словник української мови в 11 томах