1. Словник української мови в 11 томах

дикунець

ДИКУНЕ́ЦЬ, нця́, ч. Зменш. до дику́н.

*У порівн. Малі стрибають, верещать, трублять — як малі дикунці (Вас., II, 1959, 241).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. дикунець — дикуне́ць іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. дикунець — -нця, ч. Зменш. до дикун. Великий тлумачний словник сучасної мови