дикунство

ДИКУ́НСТВО, а, с.

1. Те саме, що ди́кість 1.

..дикунство — період переважно присвоєння готових продуктів природи.. (Енгельс, Походж. сім’ї.., 1948, 25).

2. перен., зневажл. Аморальна, жорстока поведінка; варварство.

— І ось тепер [думає Духнович], на верховинах двадцятого століття, знову цей чорний, смердючий вибух дикунства, канібалізму. Високорозвинута культурна нація раптом породжує армію бандитів, убивць (Гончар, Людина.., 1960, 98).

3. перен., зневажл. Відсутність культури в поведінці людини у побуті і праці; відсталість, некультурність.

— Поки-то виполіруємо їх дітей!.. Які манери! Яке дикунство! Ой, боже, боже! (Н.-Лев., І, 1956, 426);

— Це дикунство… Там умирає людина! Пустіть лікаря… — Не пустимо, не дозволимо знущатися з віри… (Ле, Міжгір’я, 1953, 211).

Значення в інших словниках

1. дикунство — дику́нство іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. дикунство — -а, с. 1》 Те саме, що дикість 1). 2》 перен., зневажл. Аморальна, жорстока поведінка; варварство. 3》 перен., зневажл. Відсутність культури в поведінці людини у побуті й праці; відсталість, некультурність.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. дикунство — БЕЗКУЛЬТУ́Р'Я (брак культури, культурна відсталість), БЕЗКУЛЬТУ́РНІСТЬ, ДИ́КІСТЬ підсил. розм., ДИКУ́НСТВО зневажл.; НЕКУЛЬТУ́РНІСТЬ (низький рівень культури). Він згадував страшне життя дореволюційного села, з його безхліб'ям і безкультур'ям (Ю.  Словник синонімів української мови
4. дикунство — Дику́нство, -ва, -ву, -вом  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)