дикунський
ДИКУ́НСЬКИЙ, а, е. Прикм. до дику́н 1.
— Ми були на дикунському обряді повноліття.. сина вождя племені, — вернувся до розповіді етнограф (Вол., Місячне срібло, 1961, 77);
// Власт. дикунам.
Дикунським кокетством оддавало од темно-рожевого очіпка з якимись давніми ріжками на голові (Вас., І, 1959, 300);
// перен., зневажл. Дуже грубий, жорстокий.
Дикунська розправа сколихнула в його лагідній душі всі сили благородного обурення і священного гніву (Смолич, Мир… 1958, 23).
Словник української мови (СУМ-11)