дикунський
ДИКУ́НСЬКИЙ, а, е. Прикм. до дику́н 1.
— Ми були на дикунському обряді повноліття.. сина вождя племені, — вернувся до розповіді етнограф (Вол., Місячне срібло, 1961, 77);
// Власт. дикунам.
Дикунським кокетством оддавало од темно-рожевого очіпка з якимись давніми ріжками на голові (Вас., І, 1959, 300);
// перен., зневажл. Дуже грубий, жорстокий.
Дикунська розправа сколихнула в його лагідній душі всі сили благородного обурення і священного гніву (Смолич, Мир… 1958, 23).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- дикунський — дику́нський прикметник Орфографічний словник української мови
- дикунський — -а, -е. Прикм. до дикун 1). || Власт. дикунам. || перен., зневажл. Дуже грубий, жорстокий. Великий тлумачний словник сучасної мови
- дикунський — див. дикий Словник синонімів Вусика
- дикунський — ГРУ́БИЙ (який поводить себе нечемно; також про вдачу, поведінку й т. ін.), НЕЧЕ́МНИЙ, НЕВВІ́ЧЛИВИЙ, НЕГРЕ́ЧНИЙ, НЕКУЛЬТУ́РНИЙ, РІЗКИ́Й, БРУТА́ЛЬНИЙ, ДИКУ́НСЬКИЙ підсил., ХАМОВИ́ТИЙ зневажл., СВИНУВА́ТИЙ зневажл., МУЖИКУВА́ТИЙ заст., зневажл. Словник синонімів української мови
- дикунський — Дику́нський, -ка, -ке Правописний словник Голоскевича (1929 р.)