дикунець

ДИКУНЕ́ЦЬ, нця́, ч. Зменш. до дику́н.

*У порівн. Малі стрибають, верещать, трублять — як малі дикунці (Вас., II, 1959, 241).

Значення в інших словниках

1. дикунець — дикуне́ць іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. дикунець — -нця, ч. Зменш. до дикун.  Великий тлумачний словник сучасної мови