Великий тлумачний словник сучасної мови

дикунець

дикуне́ць

-нця, ч.

Зменш. до дикун.

Великий тлумачний словник сучасної української мови

Значення в інших словниках

  1. дикунець — дикуне́ць іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
  2. дикунець — ДИКУНЕ́ЦЬ, нця́, ч. Зменш. до дику́н. *У порівн. Малі стрибають, верещать, трублять — як малі дикунці (Вас., II, 1959, 241).  Словник української мови в 11 томах