докінчувати —
докі́нчувати дієслово недоконаного виду
Орфографічний словник української мови
докінчувати —
Закінчувати, кінчати, завершувати, довершувати, доводити до кінця, г. викінчувати; (ворога) добивати, знищувати.
Словник синонімів Караванського
докінчувати —
-ую, -уєш, недок., докінчити, -чу, -чиш, док. 1》 перех. і з інфін.Доводити почате до кінця; закінчувати. 2》 перех. Завдавати кому-небудь вирішальних ударів; добивати, знищувати.
Великий тлумачний словник сучасної мови
докінчувати —
див. доробляти; закінчувати
Словник синонімів Вусика
докінчувати —
ЗАКІ́НЧИ́ТИ (довести що-небудь до кінця, до завершення), КІНЧИ́ТИ, СКІНЧИ́ТИ, ПОКІНЧИ́ТИ, ДОКІНЧИ́ТИ, ЗАВЕРШИ́ТИ, ДОВЕРШИ́ТИ, ВИ́ВЕРШИТИ, ПОВЕРШИ́ТИ розм., ПОРІШИ́ТИ розм., УКІНЧИ́ТИ діал.; ВИ́КІНЧИТИ (обробивши, відшліфувавши). — Недок.
Словник синонімів української мови
докінчувати —
ДОКІ́НЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ДОКІНЧИ́ТИ, чу́, чи́ш, док. 1. перех. і з інфін. Доводити почате до кінця; закінчувати. Земля, справді, парувала, вже й протряхала, і поміщики докінчували обсіватись яриною (Смолич, Мир..
Словник української мови в 11 томах
докінчувати —
Докінчувати, -чую, -єш сов. в. докінчити, -чу, -чиш, гл. Оканчивать, окончить. К. (О. 1861. VI. 33).
Словник української мови Грінченка