дубчик —
РІ́ЗКА (зрізана або поламана тонка, гнучка гілка), ПРУТ, ХМИЗИ́НА, ХВОРОСТИ́НА, ДУБЕ́ЦЬ, ДУ́БЧИК розм., ХЛУДИ́НА розм.; ЛОЗИ́НА, ЛОЗА́ розм. (із стебла лози); ХЛИСТ (для верхової їзди, дресирування звірів тощо).
Словник синонімів української мови
дубчик —
ДУ́БЧИК, а, ч., розм. 1. Те саме, що дубе́ць 1. Зломивши дубчика з кущів, Щоб півня добре стьобонути, Перехрестивсь він та й побрів (Щог., Поезії, 1958, 364); Ляля підходить до тільки-но посаджених кущів ясмину й виламує дубчика (Вишня, І, 1956, 398).
Словник української мови в 11 томах
дубчик —
Дубчик, -ка м. 1) ум. отъ дуб. Ночувала нічку під дубчиком з тобою, козаче, голубчиком. Мил. 91. 2) ум. отъ дубець. ум. дубчичок.
Словник української мови Грінченка