дубчик

Дубчик, -ка

м.

1) ум. отъ дуб. Ночувала нічку під дубчиком з тобою, козаче, голубчиком. Мил. 91.

2) ум. отъ дубець. ум. дубчичок.

Значення в інших словниках

1. дубчик — ду́бчик іменник чоловічого роду розм.  Орфографічний словник української мови
2. дубчик — -а, ч., розм. 1》 Те саме, що дубець 1). 2》 Зменш.-пестл. до дуб 1).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. дубчик — див. палиця  Словник синонімів Вусика
4. дубчик — РІ́ЗКА (зрізана або поламана тонка, гнучка гілка), ПРУТ, ХМИЗИ́НА, ХВОРОСТИ́НА, ДУБЕ́ЦЬ, ДУ́БЧИК розм., ХЛУДИ́НА розм.; ЛОЗИ́НА, ЛОЗА́ розм. (із стебла лози); ХЛИСТ (для верхової їзди, дресирування звірів тощо).  Словник синонімів української мови
5. дубчик — Ду́бчик, -ка, -кові, на -ку; -чики, -ків  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. дубчик — ДУ́БЧИК, а, ч., розм. 1. Те саме, що дубе́ць 1. Зломивши дубчика з кущів, Щоб півня добре стьобонути, Перехрестивсь він та й побрів (Щог., Поезії, 1958, 364); Ляля підходить до тільки-но посаджених кущів ясмину й виламує дубчика (Вишня, І, 1956, 398).  Словник української мови в 11 томах