здобич —
[здобиеч] -ч'і, ор. -ч':у
Орфоепічний словник української мови
здобич —
-і, ж. 1》 Добуте, захоплене і т. ін. на полюванні, у бою, з надр землі тощо. 2》 Те, що є предметом полювання, ловлі, захвату і т. ін.; жертва. 3》 розм. Те саме, що здобуття.
Великий тлумачний словник сучасної мови
здобич —
ЗДО́БИЧ (те, що добуте, захоплене на полюванні, у бою, з надр землі і т. ін.), ДОБИ́ЧА розм., ПОЖИ́ВА рідше, РОЗДОБУ́ТОК розм., ДОБИ́ТОК заст., ДО́БИЧ рідко, РОЗДОБИ́ЧА рідко. З полювання з великою здобиччю повернувся батько (М.
Словник синонімів української мови
здобич —
ЗДО́БИЧ, і, ж. 1. Добуте, захоплене і т. ін. на полюванні, у бою, з надр землі тощо. Хоч мисливці й полювали, Але здобичі не мали, Не траплялась їм вона — Дичина та звірина (Перв., Райдуга..
Словник української мови в 11 томах