здобич

ЗДО́БИЧ (те, що добуте, захоплене на полюванні, у бою, з надр землі і т. ін.), ДОБИ́ЧА розм., ПОЖИ́ВА рідше, РОЗДОБУ́ТОК розм., ДОБИ́ТОК заст., ДО́БИЧ рідко, РОЗДОБИ́ЧА рідко. З полювання з великою здобиччю повернувся батько (М. Трублаїні); Він устиг звалити, мабуть, з десяток качок, і я, щоб він не перевершив кількісно моєї добичі, взявся до діла (О. Досвітній); Зимою, коли жовтий очерет занесе снігом, ..петляють по острову лисиці, вичікуючи на поживу (Григорій Тютюнник).

Значення в інших словниках

1. здобич — здо́бич іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
2. здобич — див. вигода  Словник синонімів Вусика
3. здобич — [здобиеч] -ч'і, ор. -ч':у  Орфоепічний словник української мови
4. здобич — -і, ж. 1》 Добуте, захоплене і т. ін. на полюванні, у бою, з надр землі тощо. 2》 Те, що є предметом полювання, ловлі, захвату і т. ін.; жертва. 3》 розм. Те саме, що здобуття.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. здобич — До́бич і здо́бич, -чі, -чі, -ччю здо́бич, -чі, -чі, -ччю; здо́бичі, -чів  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. здобич — ЗДО́БИЧ, і, ж. 1. Добуте, захоплене і т. ін. на полюванні, у бою, з надр землі тощо. Хоч мисливці й полювали, Але здобичі не мали, Не траплялась їм вона — Дичина та звірина (Перв., Райдуга..  Словник української мови в 11 томах