знічев’я —
присл. розм. 1. Від нічого робити; з дурного розуму. Під тином Півень, біля хати, Знічев’я смітник розгрібав (Л.Глібов); [Руфін:] Ну дарма, не варто нам про теє говорити, що там вигадують знічев’я люди (Леся Українка)...
Літературне слововживання
знічев’я —
ЗНІЧЕ́В’Я, рідше ЗНЕЧЕ́В’Я, присл., розм. 1. З ні́чого робити. — Знічев’я спочиваєш? — Прийшовши під вікно, Бровко озвавсь… (Гл., Вибр., 1951, 115); [Руфін:] Ну, дарма, не варто нам про теє говорити, що там вигадують знічев’я люди (Л. Укр.
Словник української мови в 11 томах