Словник української мови в 11 томах

знічев’я

ЗНІЧЕ́В’Я, рідше ЗНЕЧЕ́В’Я, присл., розм.

1. З ні́чого робити.

— Знічев’я спочиваєш? — Прийшовши під вікно, Бровко озвавсь… (Гл., Вибр., 1951, 115);

[Руфін:] Ну, дарма, не варто нам про теє говорити, що там вигадують знічев’я люди (Л. Укр., II, 1951, 357);

Матюха знічев’я грався наганом: крутне барабан,— а воно задеренчить (Головко, II, 1957, 156);

Нудьгуючи, Лиска знечев’я бродив по дворищі (Кач., Вибр., 1953, 48);

// 3 дурного розуму, здуру.

Не встерігся знічев’я горобець, не встиг і цвірінькнути востаннє, як накрив його кіт своєю пазуристою лапою (Мирний, IV, 1955, 300);

[Марилька (співає):] Ходить поміж людьми поговір, Що дівчина свій віночок ізвела, Що нелюбому знічев’я віддала (Забашта, Пісня.., 1961, 192).

2. Несподівано, раптом.

Знічев’я постріл, що пролунав край дороги, тріпонув її тіло, і качка рвучко підвела голову (Досв., Гюлле, 1961, 63);

Як ось знечев’я вбіг Меркурій, Засапавшися, до богів (Котл., І, 1952, 96).

3. Ні з того, ні з сього, без причини.

Як угнівається [пан], то знічев’я людину не те, що упосліднить, а й занапастить навіки… (Вовчок, VI, 1956, 336);

Дівчата, обмиті піснею та сльозами, сміються знічев’я, хоч їм не до сміху самим… (Дмит., Присяга.., 1937, 15).

Словник української мови (СУМ-11)

Значення в інших словниках

  1. знічев’я — присл. розм. 1. Від нічого робити; з дурного розуму. Під тином Півень, біля хати, Знічев’я смітник розгрібав (Л.Глібов); [Руфін:] Ну дарма, не варто нам про теє говорити, що там вигадують знічев’я люди (Леся Українка)...  Літературне слововживання
  2. знічев’я — Зніче́в’я, присл. = знече́в’я  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)