кий —
[кий] -йа, ор. -йеим, м. (ў) -йі, мн. киейі, киейіў
Орфоепічний словник української мови
кий —
I -я, ч. 1》 Частина тонкого стовбура чи грубої гілки, відрізана від дерева й очищена від пагонів. || Палиця (у 1 знач.). || Удар палицею. 2》 Довга пряма палиця для гри в більярд, один кінець якої тонший, а другий – грубший. II невідм., займ., перев.
Великий тлумачний словник сучасної мови
кий —
КИЙ¹, я, ч. 1. Частина тонкого стовбура або грубої гілки, відрізана від дерева й очищена від пагонів. Хто схоче пса вдарити, той кия найде (Номис); // Палиця. Я справді скуштував кінцем кия, що був у руці моїй, трохи меду (Біблія. Пер. І.
Словник української мови у 20 томах
кий —
Я, ч. Пеніс. У нього гарний великий кий правильної форми.
Словник сучасного українського сленгу
кий —
Гаківниця застарілої конструкції
Словник застарілих та маловживаних слів
кий —
грі́ти / погрі́ти (лома́кою (ки́єм і т. ін.)) спи́ну (пле́чі, ре́бра тощо) кому. Бити, карати когось. Сівши на царство, Грів (Петро) спину (нагайкою) вельможним (П.
Фразеологічний словник української мови
кий —
КИЙ¹, я, ч. 1. Частина тонкого стовбура або грубої гілки, відрізана від дерева й очищена від пагонів. Хто схоче пса вдарити, той кия найде (Номис, 1864, № 5278); // Палиця (у 1 знач.).
Словник української мови в 11 томах
кий —
I. Кий, ки́я м. 1) Палка, трость. Язик доведе до Київа і до кия. Ном. № 1125. Один тілько мій Ярема на кий похилився. Шевч. 207. 2) Дубина, палка, на концѣ которой шаровидное утолщеніе отъ оставленной части корня. Приходить багато народу з мечами й киями.
Словник української мови Грінченка