Мандрі́вець, -вця, -вцеві, -вцю! і -вче! -рі́вці, -вців
Правописний словник Г. Голоскевича, 1929 р.
Значення в інших словниках
мандрівець —
мандрі́ве́ць іменник чоловічого роду, істота
Орфографічний словник української мови
мандрівець —
Мандрівник, сч. турист, ок. обходисвіт, неґ. вояжер; (подорожній) подорожанин, р. подорожник; пор. ПЕРЕХОЖИЙ, ПАСАЖИР.
Словник синонімів Караванського
мандрівець —
див. подорожній
Словник синонімів Вусика
мандрівець —
-івця, ч. Те саме, що мандрівник.
Великий тлумачний словник сучасної мови
мандрівець —
МАНДРІ́ВЕ́ЦЬ, і́вця́, ч. Те саме, що мандрі́вни́к. Биті дороги порожніми стали, нема мандрівця на дорозі! Він зламав заповіта, зневажив міста, злегковажив людину... (Біблія. Пер. І.
Словник української мови у 20 томах
мандрівець —
МАНДРІ́ВНИ́К (той, хто мандрує, подорожує), МАНДРІВЕ́ЦЬ, ПОДОРО́ЖНІЙ, ПОДОРОЖА́НИН, ПОДОРО́ЖНИК розм., ОБХОДИ́СВІТ розм., СТРА́ННИК заст., ВОЯЖЕ́Р заст. ірон., ПІЛІГРИ́М книжн. заст., ВАНДРІ́ВНИ́К діал., ВАНДРІ́ВЕЦЬ діал.
Словник синонімів української мови
мандрівець —
МАНДРІ́ВЕ́ЦЬ, і́вця́, ч. Те саме, що мандрі́вни́к. [Василь:] Вони [рибалки] завжди на ніч біля куреня кладуть окраєць хліба, а часто й кулешу заставляють, щоб який мандрівець погодувався… (Кроп.
Словник української мови в 11 томах
мандрівець —
Мандрівець, -вця́ м. Странникъ; путешественникъ.
Словник української мови Грінченка