мандрівець
МАНДРІ́ВЕ́ЦЬ, і́вця́, ч. Те саме, що мандрі́вни́к.
[Василь:] Вони [рибалки] завжди на ніч біля куреня кладуть окраєць хліба, а часто й кулешу заставляють, щоб який мандрівець погодувався… (Кроп., III, 1959, 89);
Я крізь роки мандрівцям небесним шлю привіт від душі глибини… (Сос., Солов. далі, 1957, 9);
Але й навкруг — не глушина чужа Для мандрівця, прибулого здаля (Бажан, Роки, 1957, 270).
Словник української мови (СУМ-11)