мандрівка
МАНДРІ́ВКА, и, ж. Переміщення за допомогою транспорту або пішки, звичайно далеко за межі постійного місцеперебування; подорож.
Сама не знаю чого, але на мене напала охота поїхати куди-небудь у чужий край. Сплю і бачу усякі мандрівки (Л. Укр., V, 1956, 189);
Мандрівка пахне, аж серце п’яне! Спадають краплі у сніжний дзбан, Замети скляться, готові сани, Дорога прагне подорожан (Рильський, II, 1960, 220);
*Образно. Обоє підемо, обоє, В далеку мандрівку життя (Фр., XI, 1951, 235);
*У порівн. Пригадалось Ковалеві те літо на Ворсклі. Це була немов мандрівка в молодість (Собко, Срібний корабель, 1961, 54);
// Постійна зміна місцеперебування; блукання (у 1 знач.).
— Скучно на світі. — мимрить старий у роздратованні, — а ти волочись по світах, не бачачи кінця-краю своїй мандрівці… (Коцюб., І, 1955, 173);
В головах промигтіли давні-давні спогади. Нужденне життя, мандрівка по світу, шукання щастя (Ірчан, II, 1958, 28).
Словник української мови (СУМ-11)