мандрівка
МАНДРІ́ВКА, и, ж.
Переміщення за допомогою транспорту або пішки, звичайно далеко за межі постійного місцеперебування; подорож.
Сама не знаю чого, але на мене напала охота поїхати куди-небудь у чужий край. Сплю і бачу усякі мандрівки (Леся Українка);
Мандрівка пахне, аж серце п'яне! Спадають краплі у сніжний дзбан, Замети скляться, готові сани, Дорога прагне подорожан (М. Рильський);
– Не хочу! – скрикнув я. – Боюся! .. Гай-гай, брате! Думав я – буде мені попутник в такій цікавій мандрівці. А ти просто заєць. Звичайнісінький зайчисько в людській подобі! (О. Бердник);
* Образно. Обоє підемо, обоє, В далеку мандрівку життя (І. Франко);
* У порівн. Пригадалось Ковалеві те літо на Ворсклі. Це була немов мандрівка в молодість (В. Собко);
// Постійна зміна місцеперебування; блукання (у 1 знач.).
– Скучно на світі, – мимрить старий у роздратованні, – а ти волочись по світах, не бачачи кінця-краю своїй мандрівці... (М. Коцюбинський);
В головах промигтіли давні-давні спогади. Нужденне життя, мандрівка по світу, шукання щастя (Мирослав Ірчан).
Словник української мови (СУМ-20)