мандрівний
МАНДРІ́ВНИ́Й, і́вна́, і́вне́.
1. Який мандрує.
І знай, що знов прилинуть восени Мандрівні зграї, знову розколишуть Повітря дзвоном, свистом, щебетанням (М. Рильський);
Звідусіль чути було постріли, – це якась мандрівна офіцерська дружина вирішила підтримати Тимчасовий уряд (Ю. Яновський);
Я возив хліб і сіль І людей мандрівних (П. Воронько);
// Який постійно мандрує; бродячий.
Дванадцять плащів, перетиканих пурпуром тирським, Дар королеви Альтеї мандрівним співцям златоустим (І. Франко);
Мандрівний музика, він об'їздив майже всю країну, зустрічав багатьох людей (Л. Дмитерко);
Не прийти він також не міг – хоч би й з огляду на неминучу при таких оказіях пізнішу пиятику за участю цілої армії мандрівних комедіантів (Ю. Андрухович);
// Кочовий.
Він [прокурор] зробив розгорнений екскурс у давнину, в жахливу історію крадіжок дітей всілякими мандрівними племенами (Іван Ле).
2. Заповнений мандрами.
Хай вславлю ж вам тепер мандрівний шлях Тих безпритульних хлопців, що до Криму З Москви зайцями котять в поїздах (Ю. Клен);
Змалку почалося мандрівне життя маленьких княжичів Данилка і Василька (А. Хижняк);
Промайнули Юнацькі весни мандрівні (П. Воронько).
Словник української мови (СУМ-20)