мандрівник

МАНДРІ́ВНИ́К, і́вника́, ч.

Той, хто мандрує; подорожній (у 2 знач.), подорожанин.

Мандрівник не міг користатись з них [дзиґарів], бо були дуже здорові й тяжкі (М. Коцюбинський);

Пастухи сидять, а до них мандрівник з темряви наближається (С. Васильченко);

За пару годин мандрівники таки дісталися до Києва (А. Кокотюха);

Приїжджі казали, що в лісах ховаються здрайці, нападають на мандрівників, грабують, а потім вбивають, аби ті їх не впізнали (Г. Пагутяк);

* Образно. Сонце, той ясний і непохибний небесний мандрівник, давно вже перестало бути керманичем моєї земної мандрівки (І. Франко);

// Людина, що за характером своєї діяльності мусить часто мандрувати.

Добре було б стати великим мандрівником і відкрити, наприклад, ще якусь землю (Л. Смілянський);

Каже [Петро], що мріяв стати мандрівником-мореплавцем, але так насправді й не певен, чи те море існує, чи то не байки (Ю. Андрухович).

Значення в інших словниках

1. мандрівник — (той, хто подорожує) подорожній, діал. вандрівник.  Словник синонімів Полюги
2. мандрівник — мандрі́вни́к іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
3. мандрівник — див. МАНДРІВЕЦЬ.  Словник синонімів Караванського
4. мандрівник — див. подорожній  Словник синонімів Вусика
5. мандрівник — [мандр'іўниек] -ка, м. (на) -ков'і/ -ку, кл. -р'іўниеку/-р'іўничеи, мн. -кие, -к'іў і [мандр'іўник] -ниека, м. (на) -ниеков'і/-ниеку, кл. -р'іўниеку/-р'іўничеи, мн. -ниеки, -ниек'іў  Орфоепічний словник української мови
6. мандрівник — -івника, ч. Той, хто мандрує; подорожній, подорожанин. || Людина, що за характером своєї діяльності мусить часто мандрувати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
7. мандрівник — МАНДРІ́ВНИ́К (той, хто мандрує, подорожує), МАНДРІВЕ́ЦЬ, ПОДОРО́ЖНІЙ, ПОДОРОЖА́НИН, ПОДОРО́ЖНИК розм., ОБХОДИ́СВІТ розм., СТРА́ННИК заст., ВОЯЖЕ́Р заст. ірон., ПІЛІГРИ́М книжн. заст., ВАНДРІ́ВНИ́К діал., ВАНДРІ́ВЕЦЬ діал.  Словник синонімів української мови
8. мандрівник — Мандрі́вни́к, -рі́вника́; -рі́вники́, -кі́в  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
9. мандрівник — МАНДРІ́ВНИ́К, і́вника́, ч. Той, хто мандрує; подорожній, подорожанин. Мандрівник не міг користатись з них [дзигарів], бо були дуже здорові й тяжкі (Коцюб., III, 1956, 8); Пастухи сидять, а до них мандрівник з темряви наближається (Вас., Вибр.  Словник української мови в 11 томах
10. мандрівник — рос. путешественник людина, котра перебуває менше року у країні, де не є резидентом, якщо вона не співробітник урядової установи іншої країни або член її сім'ї і не працює на резидента.  Eкономічна енциклопедія