Значення в інших словниках
-
мандрівник —
(той, хто подорожує) подорожній, діал. вандрівник.
Словник синонімів Полюги
-
мандрівник —
мандрі́вни́к іменник чоловічого роду, істота
Орфографічний словник української мови
-
мандрівник —
див. подорожній
Словник синонімів Вусика
-
мандрівник —
[мандр'іўниек] -ка, м. (на) -ков'і/ -ку, кл. -р'іўниеку/-р'іўничеи, мн. -кие, -к'іў і [мандр'іўник] -ниека, м. (на) -ниеков'і/-ниеку, кл. -р'іўниеку/-р'іўничеи, мн. -ниеки, -ниек'іў
Орфоепічний словник української мови
-
мандрівник —
-івника, ч. Той, хто мандрує; подорожній, подорожанин. || Людина, що за характером своєї діяльності мусить часто мандрувати.
Великий тлумачний словник сучасної мови
-
мандрівник —
МАНДРІ́ВНИ́К, і́вника́, ч. Той, хто мандрує; подорожній (у 2 знач.), подорожанин. Мандрівник не міг користатись з них [дзиґарів], бо були дуже здорові й тяжкі (М. Коцюбинський); Пастухи сидять, а до них мандрівник з темряви наближається (С.
Словник української мови у 20 томах
-
мандрівник —
МАНДРІ́ВНИ́К (той, хто мандрує, подорожує), МАНДРІВЕ́ЦЬ, ПОДОРО́ЖНІЙ, ПОДОРОЖА́НИН, ПОДОРО́ЖНИК розм., ОБХОДИ́СВІТ розм., СТРА́ННИК заст., ВОЯЖЕ́Р заст. ірон., ПІЛІГРИ́М книжн. заст., ВАНДРІ́ВНИ́К діал., ВАНДРІ́ВЕЦЬ діал.
Словник синонімів української мови
-
мандрівник —
Мандрі́вни́к, -рі́вника́; -рі́вники́, -кі́в
Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
-
мандрівник —
МАНДРІ́ВНИ́К, і́вника́, ч. Той, хто мандрує; подорожній, подорожанин. Мандрівник не міг користатись з них [дзигарів], бо були дуже здорові й тяжкі (Коцюб., III, 1956, 8); Пастухи сидять, а до них мандрівник з темряви наближається (Вас., Вибр.
Словник української мови в 11 томах
-
мандрівник —
рос. путешественник людина, котра перебуває менше року у країні, де не є резидентом, якщо вона не співробітник урядової установи іншої країни або член її сім'ї і не працює на резидента.
Eкономічна енциклопедія