мандрівець
МАНДРІ́ВЕ́ЦЬ, і́вця́, ч.
Те саме, що мандрі́вни́к.
Биті дороги порожніми стали, нема мандрівця на дорозі! Він зламав заповіта, зневажив міста, злегковажив людину... (Біблія. Пер. І. Огієнка);
[Василь:] Вони [рибалки] завжди на ніч біля куреня кладуть окраєць хліба, а часто й кулешу заставляють, щоб який мандрівець погодувався... (М. Кропивницький);
В її очах світились не знані йому чарівні іскри, що, як далеке блимання ватри, привертали його стомлений погляд – погляд зреченого мандрівця в безмежних і безбарвних просторах наукового степу (В. Підмогильний);
Я крізь роки мандрівцям небесним шлю привіт від душі глибини... (В. Сосюра);
Але й навкруг – не глушина чужа Для мандрівця, прибулого здаля (М. Бажан).
Словник української мови (СУМ-20)