навертати —
наверта́ти дієслово недоконаного виду
Орфографічний словник української мови
навертати —
Повертати; (гори чого) вергати, НАВАЛЮВАТИ; (розмову) звертати, міняти, спрямовувати; (на свій бік) прихиляти; (на віру) схиляти до, св. обертати в; (утрачене) НАДОЛУЖУВАТИ; ЖМ. (худобу) завертати, (убік) звертати, (провину) спихати, перекладати; ЕВ. (києм) бити; Р. (тугу) накликати, наганяти.
Словник синонімів Караванського
навертати —
див. веліти; націлювати; прихиляти; спрямовувати
Словник синонімів Вусика
навертати —
-аю, -аєш, недок., навернути, -верну, -вернеш, док. 1》 перех., розм. Повертати в якому-небудь напрямку, розташовувати, спрямовуючи в той чи інший бік. 2》 перех., перен., розм.
Великий тлумачний словник сучасної мови
навертати —
НАВЕРТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАВЕРНУ́ТИ, верну́, ве́рнеш, док. 1. що, розм. Повертати що-небудь в якому-небудь напрямку, розташовувати, спрямовуючи в той чи інший бік.
Словник української мови у 20 томах
навертати —
і но́са (оче́й) не наверта́ти / не наверну́ти. 1. Не з’являтися десь, не приходити куди-небудь. (Грива:) Сюди ніхто і носа не наверне! Одно — далеко від двора,.. а друге — пустка (І.
Фразеологічний словник української мови
навертати —
НАВЕРТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАВЕРНУ́ТИ, верну́, ве́рнеш, док. 1. перех., розм. Повертати в якому-небудь напрямку, розташовувати, спрямовуючи в той чи інший бік.
Словник української мови в 11 томах
навертати —
Наверта́ти, -та́ю, -єш сов. в. наверну́ти, -ну́, -неш, гл. 1) Поворачивать, поворотить. Сірі воли навертає. Рудч. Чп. 89. Хусткою махнув, вісько навернув: «А рушай, вісько, під Бендер-місто!». О. 1861. XI. 56. 2) Наваливать, навалить.
Словник української мови Грінченка