намовити

Намо́вити, -мо́влю, -мо́виш, -влять; намо́в, -мо́вмо, -мо́вте

Значення в інших словниках

1. намовити — намо́вити дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. намовити — див. намовляти.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. намовити — НАМО́ВИТИ див. намовля́ти.  Словник української мови у 20 томах
4. намовити — намовити умовити (м, ср, ст) ◊ да́ти себе́ намовити пристати на пропозицію; погодитися (ср): Це була добра для мене наука, і я вже ніколи не дав себе намовити на музичну рецензію, хоч були і потім нагоди “согрішити” (Тарнавський О.)  Лексикон львівський: поважно і на жарт
5. намовити — НАВРО́ЧЕНО предик., кому, НА́СЛАНО на кого, НАПУ́ЩЕНО на кого, НАВРО́ЧИЛО (НАУРО́ЧИЛО рідко) безос., кого, ПОРО́БЛЕНО, ЗАПОДІ́ЯНО, ПОДІ́ЯНО, ПОЧИ́НЕНО рідше; НАМО́ВЛЕНО кого (заклинаннями). (Настя:) Чи тобі що починено, чи тобі наврочено?...  Словник синонімів української мови
6. намовити — НАМО́ВИТИ див. намовля́ти.  Словник української мови в 11 томах
7. намовити — Намовити, -ся см. намовляти, -ся.  Словник української мови Грінченка