Значення в інших словниках
-
намовити —
намо́вити дієслово доконаного виду
Орфографічний словник української мови
-
намовити —
див. намовляти.
Великий тлумачний словник сучасної мови
-
намовити —
НАМО́ВИТИ див. намовля́ти.
Словник української мови у 20 томах
-
намовити —
намовити умовити (м, ср, ст) ◊ да́ти себе́ намовити пристати на пропозицію; погодитися (ср): Це була добра для мене наука, і я вже ніколи не дав себе намовити на музичну рецензію, хоч були і потім нагоди “согрішити” (Тарнавський О.)
Лексикон львівський: поважно і на жарт
-
намовити —
НАВРО́ЧЕНО предик., кому, НА́СЛАНО на кого, НАПУ́ЩЕНО на кого, НАВРО́ЧИЛО (НАУРО́ЧИЛО рідко) безос., кого, ПОРО́БЛЕНО, ЗАПОДІ́ЯНО, ПОДІ́ЯНО, ПОЧИ́НЕНО рідше; НАМО́ВЛЕНО кого (заклинаннями). (Настя:) Чи тобі що починено, чи тобі наврочено?...
Словник синонімів української мови
-
намовити —
Намо́вити, -мо́влю, -мо́виш, -влять; намо́в, -мо́вмо, -мо́вте
Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
-
намовити —
НАМО́ВИТИ див. намовля́ти.
Словник української мови в 11 томах