1. Словник української мови Грінченка

намовити

Намовити, -ся

см. намовляти, -ся.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. намовити — намо́вити дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. намовити — див. намовляти. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. намовити — НАМО́ВИТИ див. намовля́ти. Словник української мови у 20 томах
  4. намовити — намовити умовити (м, ср, ст) ◊ да́ти себе́ намовити пристати на пропозицію; погодитися (ср): Це була добра для мене наука, і я вже ніколи не дав себе намовити на музичну рецензію, хоч були і потім нагоди “согрішити” (Тарнавський О.) Лексикон львівський: поважно і на жарт
  5. намовити — НАВРО́ЧЕНО предик., кому, НА́СЛАНО на кого, НАПУ́ЩЕНО на кого, НАВРО́ЧИЛО (НАУРО́ЧИЛО рідко) безос., кого, ПОРО́БЛЕНО, ЗАПОДІ́ЯНО, ПОДІ́ЯНО, ПОЧИ́НЕНО рідше; НАМО́ВЛЕНО кого (заклинаннями). (Настя:) Чи тобі що починено, чи тобі наврочено?... Словник синонімів української мови
  6. намовити — Намо́вити, -мо́влю, -мо́виш, -влять; намо́в, -мо́вмо, -мо́вте Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. намовити — НАМО́ВИТИ див. намовля́ти. Словник української мови в 11 томах