намовити

НАВРО́ЧЕНО предик., кому, НА́СЛАНО на кого, НАПУ́ЩЕНО на кого, НАВРО́ЧИЛО (НАУРО́ЧИЛО рідко) безос., кого, ПОРО́БЛЕНО, ЗАПОДІ́ЯНО, ПОДІ́ЯНО, ПОЧИ́НЕНО рідше; НАМО́ВЛЕНО кого (заклинаннями). (Настя:) Чи тобі що починено, чи тобі наврочено? Хоч розкажи, де болить, що болить? (І. Карпенко-Карий); — Вже й не знаю, чи на мене наслано, чи майстри оцю хату закладали на моє лихо (І. Нечуй-Левицький); — Я вправо поперся. Отут і кажи, що не напущено на чоловіка.. — Ніякого напуску. Ти з дороги збився, — заперечив Тимко (Григорій Тютюнник); — Та чи тебе наврочило? (М. Чабанівський); (Семен:) Мати наостанці жила у мене, та бог його зна, чи їй пороблено так, чи що?.. дуже хворіла, а потім і померла.. (М. Кропивницький); — І що сталося з чоловіком..! Чи його намовлено, чи зіллям напоєно! (В. Кучер).

НАВРО́ЧИТИ (НАУРО́ЧИТИ рідко) кого (за народними уявленнями, заподіяти кому-небудь нещастя, викликати в когось хворобу і т. ін. магічним поглядом, словами або діями); НАСЛА́ТИ що на кого, НАПУСТИ́ТИ що на кого, кому (звичайно з прямим додатком — назвою нещастя, хвороби тощо); ПОРОБИ́ТИ, ЗАПОДІ́ЯТИ, ПОДІ́ЯТИ, ПОЧИНИ́ТИ рідше (кому — спричинити комусь нещастя, хворобу, а також чарами викликати кохання до когось); ЗУРО́ЧИТИ, ПРИСТРІ́ТИ рідше, СПРИСТРІ́ТИТИ рідше, СПРОЗО́РИТИ рідше, УРЕКТИ́ (ВРЕКТИ́) (поглядом); НАМО́ВИТИ що на кого-що (нашіптуючи заклинання). — Недок.: насила́ти, напуска́ти, намовля́ти. (Гелен:) Чи певна ти, що ти її очима своїми не наврочила? (Леся Українка); Не інакше, як тільки чари хтось наслав на Івана (І. Франко); (Мекдугел (до робітників):) Хіба я навмисне напускаю на вас недугу, чи, може, отруюю вас чим-небудь? (М. Ірчан); Синові часом здається, що вона (мати) й справді володіє гіпнозом або ще якоюсь силою і вміє "поробити"... (О. Гончар); Ой, чи мила, чи не мила, а щось мені та починила: Кличе мати вечеряти — вечеронька мені не мила (пісня); А правду сказать — аби дитину не зурочити! — гарна дівчина буде (О. Маковей); — Чи не пристрів тебе, сестро, Костомара? У його, кажуть, ледачі очі: гляне на коня, завидуючи, то і коневі не минеться (П. Куліш); Ой, я не з тим прийшла сюди, Щоб намовлять з води на парубка невзгоду (нещастя)! (П. Гулак-Артемовський). — Пор. накли́кати, чаклува́ти.

ОБМОВЛЯ́ТИ кого (неприязно висловлюватися про кого-небудь, поширювати погані думки про когось, зводити наклеп на когось), ОБСУ́ДЖУВАТИ (ОСУ́ДЖУВАТИ), СУДИ́ТИ, НЕСЛА́ВИТИ, ОБГОВО́РЮВАТИ (ОГОВО́РЮВАТИ) розм., ОПОРО́ЧУВАТИ, ПОРО́ЧИТИ, ОСЛАВЛЯ́ТИ, ОСЛА́ВЛЮВАТИ, ОЧОРНЯ́ТИ, ОЧО́РНЮВАТИ, УСЛАВЛЯ́ТИ розм., УСЛА́ВЛЮВАТИ розм., ОБНО́СИТИ розм., ОБПЛІ́СКУВАТИ розм., ОКЛЕ́ПУВАТИ розм., ШЕЛЬМУВА́ТИ розм., ОСУДЖА́ТИ рідше, ҐАБЗУВА́ТИ діал.; НАГОВО́РЮВАТИ на кого і без додатка, НАМОВЛЯ́ТИ, ОББРІ́ХУВАТИ кого, НАБАЛА́КУВАТИ на кого, розм., НАБРІ́ХУВАТИ розм., КЛЕПА́ТИ розм., НАКЛЕ́ПУВАТИ розм., ПЛЕСКА́ТИ розм., ВА́ДИТИ на кого, діал. (звичайно — говорити неправду про когось). — Док.: обмо́вити, обсуди́ти (осуди́ти), обговори́ти (оговори́ти), опоро́чити, осла́вити, очорни́ти, усла́вити, обнести́, обплеска́ти, оклепа́ти, ошельмува́ти, оцерклюва́ти діал. облихосло́вити, опащекува́ти діал. наговори́ти, намо́вити, оббреха́ти, набала́кати, набреха́ти, наклепа́ти, наплеска́ти. В останню мить баба Лисавета стямилась, не захотіла обмовляти свою невістку (Д. Бедзик); Отож мене обсудила близька сусідочка, Бодай вона не виділа на дочці віночка (коломийка); Ще поки Мася молодша була.. та не осудлива; а як стукнуло вже за двадцять, то ту осудила, ту очорнила, ту обговорила (А. Свидницький); Попід хатами.. сиділи баби й молодиці, лущили соняшник.. і, хитаючи головами, когось судили (С. Васильченко); В сусіда жінка язиката мене неславить (І. Франко); Я мовчала... мовчала, мов не знала й не чула нічого, а тепер привселюдно осоромлю її,.. хай знає, як мене порочити! (Л. Яновська); — Якщо вона могла на все село ославити мене, то могла ж і тобі в листі набрехати про мене хтозна й чого! (А. Головко); — Чогось на мене оце напався наш піп.. лає мене, ганить, обносить мене по селі (І. Нечуй-Левицький); (Руфін:) Крістін її навмисне оклепав, щоб здихатись (Леся Українка); Оце і був його (Товкачів) план: з допомогою Марійки скинути, ошельмувати Бурчака (В. Земляк); — Ти чого мою доньку ґабзуєш? — скипів Окунь (М. Стельмах); Кожному (старшому) бажалося вискочити перед начальством. Через те кожен на кожного клепав, наговорював (Панас Мирний); — Не намовляй, тату, — заперечила дівчина. — Адже ти сам вибирав яблука й печиво (Д. Ткач); — Він, — кажуть, — оббрехав нас справникові, він йому щонебудь підніс, щоб нашим хлібом орудувати... (Г. Квітка-Основ'яненко); — Не набалакуйте на себе, Левку Івановичу, — всміхнулася Ліна (О. Гончар); Сусідки головами хитали, зітхали..: — Здуріла Ладуриха! Отаке паскудне на чесну молодицю набріхує (О. Ковінька); Замість радіти успіхові товариша.. — перемозі над страшною хворобою, — йому заважають працювати, лихословлять, плетуть, клеплють (І. Кочерга); Нема бридкіших людей, як отакі боягузи, що ледве самі позбудуться страху, як уже пащекують і наклепують всякий бруд на того, кого ще так недавно боялись (Леся Українка); — Так ти тілько.. знаєш на других плескати, а й сам такий, як і всі (Панас Мирний); Облихословити знайомого. — Пор. 1. ганьби́ти.

ПІДМОВЛЯ́ТИ (умовляючи, переконуючи, спонукати до певних дій, вчинків), ПІДГОВО́РЮВАТИ, НАМОВЛЯ́ТИ, НАГОВО́РЮВАТИ розм., НАСПІ́ВУВАТИ розм., ПІДУ́ЧУВАТИ розм., НАТУ́РКУВАТИ розм., НАРА́ДЖУВАТИ розм.; ПІДОХО́ЧУВАТИ, НАКРУ́ЧУВАТИ (змушуючи діяти швидше, енергійніше тощо). — Док.: підмо́вити, підговори́ти, намо́вити, наговори́ти, наспіва́ти, підучи́ти, нату́ркати (натурча́ти), нара́дити, приговори́ти діал. підохо́тити, накрути́ти. Стала (мачуха) підмовляти батька, щоб женити сина (А. Головко); Пані наша й панночки підговорили її, щоб випросила собі Одарку, щоб то бідну дівчину завезти геть од пана (Марко Вовчок); — Ми тобі ніякого лиха не зробимо. Заховайся, — намовляв господар, в тривозі поглядаючи на горище (Д. Бедзик); Сповістили царя-поганина, що там і там, у млинаря, є золотогривий кінь. Цар прийшов подивитись і наговорює млинаря продати коня (казка); — Оце одну (громаду) якось настягав я; держу, підучую боротись, — та не знаю, що з цього вийде... (Панас Мирний); Бач, чого захотілося: військо червоне поділити... Ще й її натуркують, щоб вона від імені своїх криничан вимагала цього (О. Гончар); Тітка Тема нараджує мене "до шлюбу" (Ірина Вільде); Приговорила (Оришка) одного кума випросити в управителя невеличкий шматочок цілини (Панас Мирний); На ритті окопів не лінувався (Яків), навіть інших підохочував (Є. Гуцало); — Здорово! — промурмотів Титан. — Їй-бо, молодця! Це все Чемерис їх накручує (О. Досвітній). — Пор. підбу́рювати, 1. схиля́ти.

СХИЛЯ́ТИ до чого і з інфін. (переконувати, умовляти робити що-небудь, погоджуватися на щось), ПІДБИВА́ТИ на що і з інфін., НАМОВЛЯ́ТИ до чого, НАВЕРТА́ТИ на що, до чого, НАГИНА́ТИ до чого, рідше, НАХИЛЯ́ТИ до чого, заст., ПРИКЛОНЯ́ТИ розм. — Док.: схили́ти, підби́ти, намо́вити, наверну́ти, нагну́ти, нахили́ти, приклони́ти. Попи до послуху схиляли Своїх обідраних братів (М. Гірник); Він-то і підбивав людей записуватися на еміграцію (Н. Рибак); (Лука:) Прийшов і я на концерт. Оглядав театр. Красиво... Підіб'ю і своїх криничан на отакий клуб (Ю. Мокрієв); — Так, він намовляє його до всього злого! — відповів Івоніка (О. Кобилянська); Дід.. сказав: — Дітей же треба на добре навертати (О. Довженко); Лишалося нашому товариству тільки три дні. Вони клопотались з усієї сили, щоб за той час нахилити якомога більше людей до своїх думок (Б. Грінченко); Шрам з сином мав.. на весіллі разом усю старшину до походу на Тетерю приклонити (П. Куліш). — Пор. підмовля́ти, 3. спрямо́вувати.

УМОВЛЯ́ТИ (ВМОВЛЯ́ТИ) (впливати словами, просити згодитися на що-небудь), ПЕРЕКО́НУВАТИ, НАМОВЛЯ́ТИ до чого, на що, з інфін. і без додатка, СХИЛЯ́ТИ до чого, УГОВО́РЮВАТИ (ВГОВО́РЮВАТИ) розм., УГОВОРЯ́ТИ (ВГОВОРЯ́ТИ) розм. рідше, АГІТУВА́ТИ розм., ОБРОБЛЯ́ТИ розм., ЄДНА́ТИ заст.; УСОВІЩА́ТИ (ВСОВІЩА́ТИ), УГО́ВКУВАТИ (ВГО́ВКУВАТИ) розм., УГО́ВТУВАТИ (ВГО́ВТУВАТИ), УРЕЗО́НЮВАТИ розм., УЛА́МУВАТИ розм., ОБЛА́МУВАТИ рідше, УГРУЩА́ТИ (ВГРУЩА́ТИ) діал. (з докорами, пересилюючи опір); УЛЕ́ЩУВАТИ (ВЛЕ́ЩУВАТИ), УЛЕЩА́ТИ (ВЛЕЩА́ТИ), ЗМА́НЮВАТИ (з лестощами, обіцянками). — Док.: умо́вити (вмовити), перекона́ти, намо́вити, схили́ти, уговори́ти (вговори́ти), загітува́ти, оброби́ти, уго́вкати (вговкати), уго́втати (вго́втати), урезо́нити, улама́ти, облама́ти, улести́ти (влестити), змани́ти. Старости робили своє діло; вони умовляли, уговорювали.. стару Сикліту Британову віддавати дочку за Василя Мітлу (Грицько Григоренко); Насилу Проценко умовив Христю увійти до нього в хату (Панас Мирний); — Під школу нам згодиться палац, — завзято переконував хліборобів Олександр Палійчук (М. Стельмах); — Намовляйте до повстання старого й малого (І. Нечуй-Левицький); Як стара не вговоряла Катрю, не послухала дівчина (Марко Вовчок); — Та як він скаже, коли не знає? — уговкували Анну жінки (І. Франко); — Вона кого хочеш уговтає, — засміялася Христя (В. Кучер); Навіть коли батько або мати урезонюють її, вона здатна таке бовкнути, від чого немов кістка стає тобі поперек горла (Ю. Шовкопляс); Уламати старого Зубківського було нелегко (П. Панч); Отож як перед Спасом я був у вас і стали ви мене вгрущати, щоб не сумував, загомоніли до мене ласкаво (Ганна Барвінок). — Пор. блага́ти.