подути —
поду́ти дієслово доконаного виду
Орфографічний словник української мови
подути —
подму, подмеш і подую, подуєш; мин. ч. подув, -дула, -дуло; мн. подули; наказ. сп. подми, подмім[о], подміть; і розм. подунути, -ну, -неш, док. 1》 Почати дути (у 1 знач.); повіяти. || безос. 2》 Випустити з рота сильний струмінь повітря; дмухнути.
Великий тлумачний словник сучасної мови
подути —
ПОДУ́ТИ, подму́, подме́ш і поду́ю, поду́єш; мин. ч. поду́в, дула́, ло́; мн. подули́; наказ. сп. подми́, подмі́м[о], подмі́ть; і розм. ПОДУ́НУТИ, ну, неш, док. 1. Почати дути (у 1 знач.); повіяти. Сьогодні трохи душно – подув африканський вітер (М.
Словник української мови у 20 томах
подути —
поду́ти вул. швидко піти (ср, ст): 3 городу “подув” Місько на Сикстуську, Сикстуською – до Валів, глипнув на годинник на трамвайній будці. Була за десять шоста (Тарнавський З.)
Лексикон львівський: поважно і на жарт
подути —
ду́ти / поду́ти тічо́к (тічка́), фольк. Боротися, пробувати силу в боротьбі. “Дми ж тічок”,— Загримав Змій (І. Манжура); — Чи не схотілось тобі, козаче, тічка подуть? — спитав чоловік (О. Стороженко).
Фразеологічний словник української мови