простувати —
простува́ти дієслово недоконаного виду
Орфографічний словник української мови
простувати —
Простува́ти. Змагати, намагатися досягти, прагнути. Часто не знаємо причини якогось явища, але що ми у своїй сьвідомости все простуємо до основности і докладносте то таки стараємо ся бодай уявити собі якусь загальну причину...
Українська літературна мова на Буковині
простувати —
-ую, -уєш, недок. 1》 неперех. Пересуватися пішки у просторі; іти. || Рухатися в певному напрямку; переміщатися, прямуючи куди-небудь. || Іти куди-небудь навпростець, скорочуючи шлях. 2》 перех., діал. Розпростовувати.
Великий тлумачний словник сучасної мови
простувати —
ПРОСТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. 1. Пересуватися пішки у просторі; іти. Пройшовши кілька гонів, перебрались вони через глибоку балку і з милю простували рідким лісом (О. Стороженко); Саша поглядала на батька, а той простував поруч задумливий і мовчазний (О.
Словник української мови у 20 томах
простувати —
простува́ти 1. випрямляти, вирівнювати (м, ср, ст) 2. спростовувати (думку, твердження)(ср, ст)
Лексикон львівський: поважно і на жарт
простувати —
верста́ти доро́гу (шлях, путь). Прямувати, іти куди-небудь. — Куди верстаєте дорогу? — вклонилася до них (чумаків) і Явдоха (О. Ільченко); Йди направо, я наліво шлях верстатиму в тумані (І. Франко); — Буду в руки златоглави, Китайки хапати, ..
Фразеологічний словник української мови
простувати —
Простува́ти, -ту́ю, -єш гл. Идти прямо, направляться. Хто простує, той дома не ночує. Ном. № 11406. Простували вони до Лубень невеличкими купами. Стор. МПр. 60. Пливе військо, простуючи униз до порогів. Морд. К.
Словник української мови Грінченка