простувати

простува́ти 1. випрямляти, вирівнювати (м, ср, ст)

2. спростовувати (думку, твердження)(ср, ст)

Значення в інших словниках

1. простувати — простува́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. простувати — Простува́ти. Змагати, намагатися досягти, прагнути. Часто не знаємо причини якогось явища, але що ми у своїй сьвідомости все простуємо до основности і докладносте то таки стараємо ся бодай уявити собі якусь загальну причину...  Українська літературна мова на Буковині
3. простувати — (куди) ПРЯМУВАТИ; (гордо) крокувати, виступати, іти церемоніяльним кроком, тримати <�міряти> крок; (за ким) іти <�слідом>; п! РУШАТИ; (робити прямим) розгинати, випрямляти, випростувати.  Словник синонімів Караванського
4. простувати — див. іти  Словник синонімів Вусика
5. простувати — -ую, -уєш, недок. 1》 неперех. Пересуватися пішки у просторі; іти. || Рухатися в певному напрямку; переміщатися, прямуючи куди-небудь. || Іти куди-небудь навпростець, скорочуючи шлях. 2》 перех., діал. Розпростовувати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
6. простувати — ПРОСТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. 1. Пересуватися пішки у просторі; іти. Пройшовши кілька гонів, перебрались вони через глибоку балку і з милю простували рідким лісом (О. Стороженко); Саша поглядала на батька, а той простував поруч задумливий і мовчазний (О.  Словник української мови у 20 томах
7. простувати — верста́ти доро́гу (шлях, путь). Прямувати, іти куди-небудь. — Куди верстаєте дорогу? — вклонилася до них (чумаків) і Явдоха (О. Ільченко); Йди направо, я наліво шлях верстатиму в тумані (І. Франко); — Буду в руки златоглави, Китайки хапати, ..  Фразеологічний словник української мови
8. простувати — ІТИ́ (ЙТИ) (роблячи кроки, пересуватися в просторі), ПРОСТУВА́ТИ, ПРЯМУВА́ТИ, СТУПА́ТИ, МАНДРУВА́ТИ розм., ТО́ПАТИ розм., ТУПЦЮВА́ТИ розм., ТУ́ПЦЯТИ розм., ТУ́ПАТИ розм., ГРЯСТИ́ уроч., поет., ПОСТУПА́ТИСЯ розм., ПОСТУПА́ТИ заст.  Словник синонімів української мови
9. простувати — Простува́ти, -ту́ю, -ту́єш  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
10. простувати — Простува́ти, -ту́ю, -єш гл. Идти прямо, направляться. Хто простує, той дома не ночує. Ном. № 11406. Простували вони до Лубень невеличкими купами. Стор. МПр. 60. Пливе військо, простуючи униз до порогів. Морд. К.  Словник української мови Грінченка