рубіж —
рубі́ж іменник чоловічого роду
Орфографічний словник української мови
рубіж —
Лінія, межа, кордон, (лінія перелому) рубікон, злам, поріг, п! ВОДОДІЛ; П. грань; мн. РУБЕЖІ, фр. обрії <н. нові рубежі = нові обрії>.
Словник синонімів Караванського
рубіж —
[руб’іж] -беижу, ор. -беижем, м. (на) -беиж'і
Орфоепічний словник української мови
рубіж —
-бежу, ч. 1》 Лінія, межа, що відділяє кого-, що-небудь від когось, чогось. || Природна перешкода, яка служить такою лінією, межею. || перен. Те, що відділяє одне від одного (перев. у часі); грань. || перен.
Великий тлумачний словник сучасної мови
рубіж —
Межа, кордон, див. границя
Словник чужослів Павло Штепа
рубіж —
РУБІ́Ж, бежу́, ч. 1. Лінія, межа, що відділяє кого-, що-небудь від когось, чогось; // Природна перешкода, яка служить такою лінією, межею. Пункт той [оборони] був не звичайний.
Словник української мови у 20 томах
рубіж —
КОРДО́Н (межа, що розділяє території двох держав), РУБІ́Ж, МЕЖА́ розм.; ЛІ́НІЯ заст. (перев. з укріпленнями). — Прямо на кордоні станьте, і щоб птиця не пролетіла! Чуєте? (О. Довженко); — Козаче, глянь: он віддалі Рубіж Московської землі (М.
Словник синонімів української мови
рубіж —
РУБІ́Ж, бежу́, ч. 1. Лінія, межа, що відділяє кого-, що-небудь від когось, чогось; // Природна перешкода, яка служить такою лінією, межею. Пункт той [оборони] був не звичайний.
Словник української мови в 11 томах
рубіж —
Рубеж и рубіж, -жа м. 1) Нарѣзъ, вырѣзка, зарубка. Рубежі в рублі. 2) Тупая сторона ножа и пр. 3) Край, грань. Об піл, об рубіж головкою вдарилось. Пирят. у. ум. рубежик. У рубежики такого багато пилу понабивалося. Черниг. у. --------------- Рубіж, -жа м. см. рубеж.
Словник української мови Грінченка