ріпка —
рі́пка іменник жіночого роду
Орфографічний словник української мови
ріпка —
[р’іпка] -пкие, д. і м. -пц'і, р. мн. -пок
Орфоепічний словник української мови
ріпка —
-и, ж. Зменш.-пестл. до ріпа.
Великий тлумачний словник сучасної мови
ріпка —
РІ́ПКА, и, ж. Зменш.-пестл. до рі́па. А маленьким же таке було, що я встаю – і воно встає, топить стану – і воно коло мене: дивиться, як і ріпку чищу, як і вертунчик [верчун] верчу, дивиться та й собі тії (А. Тесленко); * У порівн.
Словник української мови у 20 томах
ріпка —
РІ́ПКА, и, ж. Зменш. — пестл. до рі́па. А маленьким же таке було, що я встаю — і воно встає, топить стану — і воно коло мене: дивиться, як і ріпку чищу, як і вертунчик [верчун] верчу, дивиться та й собі тії (Тесл., З книги життя, 1949, 19); *У порівн.
Словник української мови в 11 томах
ріпка —
Ріпка, -ки ж. 1) ум. отъ ріпа. 2) Родъ игры. КС. 1887. VI. 479. Ив. 48. Маркев. 73. Грин. III. 115.
Словник української мови Грінченка