святенник —
святе́нник іменник чоловічого роду, істота
Орфографічний словник української мови
святенник —
Спасенник, преподобник, як ім. дуже богомільний; ІР. лицемір, облудник, ір. святоха, як ім. святий та божий.
Словник синонімів Караванського
святенник —
-а, ч. 1》 Богомільна людина, яка суворо дотримується церковних обрядів. 2》 Удавано-побожна, лицемірно-праведна людина.
Великий тлумачний словник сучасної мови
святенник —
СВЯТЕ́ННИК, а, ч. 1. Богомільна людина, яка суворо дотримується церковних обрядів. – Ти хоч би для мене прибрався, та обголився, та причепурився. А то став якимсь спасенником та святенником; ти хочеш присвятитись, а я хочу жити й любити! (І.
Словник української мови у 20 томах
святенник —
ЛИЦЕМІ́Р (лицемірна, нещира людина), ДВОРУ́ШНИК, ОБЛУ́ДНИК, КРУТІ́Й, ФАРИСЕ́Й книжн., ТАРТЮ́Ф книжн., ОБЛУ́ДА розм., ЛИЦЕДІ́Й заст.; КРИВОПРИСЯ́ЖНИК (той, хто фальшиво присягав), ЄЗУЇ́Т (про особливо підступну, підлу, лицемірну людину); АКТО́Р розм.
Словник синонімів української мови
святенник —
СВЯТЕ́ННИК, а, ч. 1. Богомільна людина, яка суворо дотримується церковних обрядів. — Ти хоч би для мене прибрався, та обголився, та причепурився. А то став якимсь спасенником та святенником; ти хочеш присвятитись, а я хочу жити й любити! (Н.-Лев.
Словник української мови в 11 томах