святенник
СВЯТЕ́ННИК, а, ч.
1. Богомільна людина, яка суворо дотримується церковних обрядів.
– Ти хоч би для мене прибрався, та обголився, та причепурився. А то став якимсь спасенником та святенником; ти хочеш присвятитись, а я хочу жити й любити! (І. Нечуй-Левицький);
Комісарові Олів'єро навіть на думку не спадало, що під чорною сутаною богобоязливого святенника билося полум'яне серце патріота (Ю. Бедзик).
2. Удавано-побожна, лицемірно-праведна людина.
На роду мені написано: Не цуратися утіх. Так скажіть мені, святенники: Чи на мене пада гріх?! (А. Кримський).
Словник української мови (СУМ-20)