святенник

СВЯТЕ́ННИК, а, ч.

1. Богомільна людина, яка суворо дотримується церковних обрядів.

— Ти хоч би для мене прибрався, та обголився, та причепурився. А то став якимсь спасенником та святенником; ти хочеш присвятитись, а я хочу жити й любити! (Н.-Лев., VI, 1966, 393);

Комісарові Олів’єро навіть на думку не спадало, що під чорною сутаною богобоязливого святенника билося полум’яне серце патріота (Ю. Бедзик, Вогонь.., 1960, 76).

2. Удавано-побожна, лицемірно-праведна людина.

На роду мені написано: Не цуратися утіх. Так скажіть мені, святенники: Чи на мене пада гріх?! (Крим., Вибр., 1965, 296).

Значення в інших словниках

1. святенник — святе́нник іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. святенник — Спасенник, преподобник, як ім. дуже богомільний; ІР. лицемір, облудник, ір. святоха, як ім. святий та божий.  Словник синонімів Караванського
3. святенник — -а, ч. 1》 Богомільна людина, яка суворо дотримується церковних обрядів. 2》 Удавано-побожна, лицемірно-праведна людина.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. святенник — СВЯТЕ́ННИК, а, ч. 1. Богомільна людина, яка суворо дотримується церковних обрядів. – Ти хоч би для мене прибрався, та обголився, та причепурився. А то став якимсь спасенником та святенником; ти хочеш присвятитись, а я хочу жити й любити! (І.  Словник української мови у 20 томах
5. святенник — ЛИЦЕМІ́Р (лицемірна, нещира людина), ДВОРУ́ШНИК, ОБЛУ́ДНИК, КРУТІ́Й, ФАРИСЕ́Й книжн., ТАРТЮ́Ф книжн., ОБЛУ́ДА розм., ЛИЦЕДІ́Й заст.; КРИВОПРИСЯ́ЖНИК (той, хто фальшиво присягав), ЄЗУЇ́Т (про особливо підступну, підлу, лицемірну людину); АКТО́Р розм.  Словник синонімів української мови
6. святенник — Святе́нник, -ка = святе́ць  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)