сервітут —
Сервіту́т: — в феодальному звичаєвому праві: обмежене право користування чужим майном; в Галичині, форма збереження за підданими селянами права користування колишніми своїми общинними землями (головним чином лісами, пасовиськами, луками)...
Словник з творів Івана Франка
сервітут —
сервіту́т іменник чоловічого роду
Орфографічний словник української мови
сервітут —
-у, ч., юр. Обмеження права користування чужою власністю, головним чином землею, заборона проїзду через приватні володіння тощо. Міжнародний сервітут — обмеження суверенітету однієї держави над тією чи іншою її територією на користь іншої держави (інших держав).
Великий тлумачний словник сучасної мови
сервітут —
Користуватиправо
Словник чужослів Павло Штепа
сервітут —
СЕРВІТУ́Т, у, ч., юр. Обмеження права користування чужою власністю, головним чином землею, заборона проїзду через приватні володіння тощо.
Словник української мови у 20 томах
сервітут —
(англ. servitude) обмежене право користування чужою власністю, головним чином землею (наприклад, право проїзду через приватні володіння). Земельна власність, вільна від с., називається домінантною, а обтяжена с. – сервієнтною.
Економічний словник
сервітут —
сервіту́т [від лат. servitus (servitutis) – підпорядкованість, повинність] 1. В античному, феодальному і капіталістичному суспільствах обмеження права користування чужою власністю, головним чином землею, заборона проїзду через приватні володіння тощо.
Словник іншомовних слів Мельничука
сервітут —
СЕРВІТУ́Т, у, ч., юр. В експлуататорському суспільстві — обмеження права користування чужою власністю, головним чином землею, заборона проїзду через приватні володіння тощо.
Словник української мови в 11 томах
сервітут —
рос. сервитут 1. Встановлене законом або передбачене договором право часткового користування земельною ділянкою і будівлями особам, що не є їх власниками, але вимушені вдаватися до такого користування внаслідок об'єктивних обставин. Напр..
Eкономічна енциклопедія