сервітут
СЕРВІТУ́Т, у, ч., юр.
Обмеження права користування чужою власністю, головним чином землею, заборона проїзду через приватні володіння тощо.
На Правобережній Україні сервітути, що залишилися від кріпосництва, особливо міцно тримали селян під владою поміщиків (з публіц. літ.).
△ (1) Во́дний сервіту́т – право обмеженого користування водним об'єктом.
Водний сервітут було встановлено через відсутність води на земельній ділянці особи, яка вимагала встановлення сервітуту (з мови документів);
(2) Міжнаро́дний сервіту́т – обмеження суверенітету однієї держави над тією чи іншою її територією на користь іншої держави (інших держав).
Словник української мови (СУМ-20)