стояти

Стоя́ти, стою́, стої́ш, стої́ть, стоя́ть; сто́ячи́; стоя́в, -я́ла; стій, сті́ймо, сті́йте

Значення в інших словниках

1. стояти — як стій: сейчасъ [ІФ,1890]  Словник з творів Івана Франка
2. стояти — стоя́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
3. стояти — Стоя́ти. 1. Бути, перебувати, полягати (про стан справ). Самі ті голоси показують, як лихо стоїть справа у нас з рільництвом, коли у наших хліборобів нема ще змислу для товариства господарского (Б.  Українська літературна мова на Буковині
4. стояти — (над ким) стирчати, СТОВБИЧИТИ, (- смерть) загрожувати кому, (навколішках) клячати; (- віз) не рухатися; (- дим) не розвіюватися; (у книзі) писатися; (- шахту) не працювати; (на брехні) триматися, ґрунтуватися; (з ким) ЖМ.  Словник синонімів Караванського
5. стояти — I вистоювати, застоювати (чергу), застоюватися, перестоювати, постоювати, пристоювати, простоювати, ститрчати, стовбичити, тирлуватися, товпитися, тупцювати, тупцюватися, тупцяти, тупцятися Фразеологічні синоніми: ледве стояти на ногах...  Словник синонімів Вусика
6. стояти — [стойатие] стоуйу, стоуйіш, -йімо, -йіте; нак. с'т'ій, с'т'ійтеи  Орфоепічний словник української мови
7. стояти — СТОЯ́ТИ, стою́, стої́ш, недок. 1. Бути на ногах у вертикальному положенні, не рухаючись з місця (про людину і тварину). У воді стоїть, а води просить (прислів'я); За тином під вербами сиділа юрба дівчат. Хлопці стояли коло їх і балакали (І.  Словник української мови у 20 томах
8. стояти — стоя́ти: ◊ добре стоя́ти (стуя́ти) бути багатим, заможним (ст): А то дзісь хто добри стуїт: пуліцай і злодій (Рудницький) ◊ стоя́ти на ба́чність → бачність ◊ стоя́ти під псом перебувати у цілком безвихідній, безнадійній ситуації (ст): – Ох!...  Лексикон львівський: поважно і на жарт
9. стояти — Стоїть ні в сих, ні в тих. Потрапив у незручне становище. Стоячому з сидячим не однаково. Неоднаково живуть бідні та багаті. Стоїть, як Богородиця. Стоїть поважно, нерухомо мов святий. Стоїть, як дурень на весіллю.  Приповідки або українсько-народня філософія
10. стояти — стою, стоїш, недок. 1》 Бути на ногах у вертикальному положенні, не рухаючись з місця (про людину і тварину). || з ким, розм. Розмовляти, проводити час. || Бути у вертикальному положенні (про предмети).  Великий тлумачний словник сучасної мови
11. стояти — ле́две (ледь) трима́тися (держа́тися, стоя́ти) на нога́х. З великим напруженням, через силу ходити, рухатися, робити щось (перев. від перевтоми, фізичної слабості, хвороби, сп’яніння і т. ін.).  Фразеологічний словник української мови
12. стояти — БУ́ТИ , у теп. ч. має форму є, єсть розм., заст., уроч., єси́ у 2 ос. одн., заст., суть у 3 ос. мн., заст., уроч. (мати місце в дійсності); ІСНУВА́ТИ (має дещо вужче значення, підкреслюючи ознаку "бути в наявності", ознаку процесуальності...  Словник синонімів української мови
13. стояти — СТОЯ́ТИ, стою́, стої́ш, недок. 1. Бути на ногах у вертикальному положенні, не рухаючись з місця (про людину і тварину). У воді стоїть, а води просить (Укр.. присл.., 1963, 446); За тином під вербами сиділа юрба дівчат. Хлопці стояли коло їх і балакали (Н.  Словник української мови в 11 томах
14. стояти — Стояти, стою́, -їш гл. 1) Стоять. Під тією калиною стоїть козак з дівчиною. Мет. 79. Мороз не велик, та стоять не велить. Ном. № 646. 2) Стоять станомъ, лагеремъ. По одну сторону на заход-сонця стояли жовніри, а против сонця стояли запорожці. ЗОЮР.  Словник української мови Грінченка