харкотіти —
[харкоут’ітие] -коучу, -котиш, -котиемо, -котиете; нак. -коти, -коут'іт'
Орфоепічний словник української мови
харкотіти —
ХАРКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок. 1. розм. Підсил. до ха́ркати. Надійшов старий Рябина, кахикає, харкотить і охає (І. Франко). 2. рідко. Те саме, що хрипі́ти. Він спав твердо з роззявленим беззубим ротом, харкотів, мов підрізаний, а з рота спливала по бороді слина (І. Франко).
Словник української мови у 20 томах
харкотіти —
-очу, -отиш, недок. 1》 розм. Підсил. до харкати. 2》 діал. Хрипіти.
Великий тлумачний словник сучасної мови
харкотіти —
ПЛЮВА́ТИ (викидати з рота слину, мокротиння тощо), ВИПЛЬО́ВУВАТИ, СПЛЬО́ВУВАТИ, ПЛЮ́ХАТИ розм.; ПЛЮВА́ТИСЯ (також на когось, один на одного); ЧВИ́РКАТИ (ЧВІ́РКАТИ) розм., ЦВІ́РКАТИ розм., ЦИ́РКАТИ розм. (крізь зуби); ХА́РКАТИ розм., ХАРКОТІ́ТИ розм.
Словник синонімів української мови
харкотіти —
ХАРКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок. 1. розм. Підсил. до ха́ркати. Надійшов старий Рябина, кахикає, харкотить і охає (Фр., І, 1955, 231). 2. діал. Хрипіти. Він спав твердо з роззявленим беззубим ротом, харкотів, мов підрізаний, а з рота спливала по бороді слина (Фр., І, 1955, 274).
Словник української мови в 11 томах