харкотіти
ХАРКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок.
1. розм. Підсил. до ха́ркати.
Надійшов старий Рябина, кахикає, харкотить і охає (І. Франко).
2. рідко. Те саме, що хрипі́ти.
Він спав твердо з роззявленим беззубим ротом, харкотів, мов підрізаний, а з рота спливала по бороді слина (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)