харкотіти
ХАРКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок.
1. розм. Підсил. до ха́ркати.
Надійшов старий Рябина, кахикає, харкотить і охає (Фр., І, 1955, 231).
2. діал. Хрипіти.
Він спав твердо з роззявленим беззубим ротом, харкотів, мов підрізаний, а з рота спливала по бороді слина (Фр., І, 1955, 274).
Словник української мови (СУМ-11)