божник
Божник, -ка
м. = біжник. Чуб. VII. 384. Божник із шитим рушником округи. К. ЧР. 38.
2) рушник-божник. Полотенце для украшенія иконъ. Вас. 168.
3) Продавець иконъ. А в нас тоді саме божник ночував, отой, що ікони возить продавати, і плахти, й полотно і рушники — усячину. Пирят. у. ум. божничок. Рудч. Ск. II. 27.
Словник української мови Грінченка