божник
БОЖНИ́К, а́, ч.
Поличка з образами (іконами).
Його [попа] хата сяла тілько рушниками Та пахущими на божниках квітками (П. Куліш);
– Іване, зніми ікону. – Іван поліз до божника і зняв (Б. Грінченко);
Гафійка мусила нарізати з паперу нових козаків та квіток і обліпити ними стіни од божника аж до дверей (М. Коцюбинський);
Божники прикрашали різьбою, розписами (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)